В'ячеслав Реуцький: «Ми хочемо повернути собі всі регалії в пляжному футболі!»

Столичний аматорський футбольний клуб «GRIFFIN» доволі відомий і титулований. Найбільш значущі досягнення клубу в пляжному футболі - чемпіони України та Києва, володарі Кубка і Суперкубка. Крім того, неодноразові переможці «Бізнес Ліги», а також чемпіони Києва з міні-футболу. І це тільки основна команда. А є ще й «Гріффін-2», який вигравав безліч трофеїв в турнірах і лігах рангом нижче.

Футбольний журналіст, коментатор футзалу та пляжного футболу Лев Галушко напередодні Дня народження президента клубу «GRIFFIN» В'ячеслава Реуцького взяв глобальне інтерв'ю із керівником «червоних грифонів»:

 

Л.Г. - В'ячеславе Миколайовичу, Вас знають як людину футбольну, як людину, яка любить футбол, живе футболом. Ми поговоримо і про вашу команду «GRIFFIN», і про вашу компанію «IMPEL GRIFFIN», але почати хотілося б з витоків. Як і завдяки чому у Вас з'явилася така любов до футболу?

 

В.Р. - Ну, привіт, Лев. Цікаве питання, звичайно. Народився я в пологовому будинку, як і всі. (сміється-прим.) Винесли мене звідти, і вийшло, що у хлопчика з'явилася велика любов до футболу. Звідки реально з'явилося? Це хороше питання - я ніколи не замислювався над цим. Зазвичай або тато любить футбол, або дідусь, і це дає якісь задатки. Але мої батьки, і взагалі у мене ніхто в родині зі старшого покоління ніколи не грав, не займався футболом. Але так, напевно, природа створила мене, що інтерес внутрішній з'явився до спорту. Я народився в селі, там особливо займатися нічим було. А якщо ти любиш спорт, і тобі це вдається, то ти займаєшся спортом. Різними видами, але футбол був народним видом спорту, тому мене теж туди потягнуло.

Л.Г. - Яке було перше знайомство із футболом? На поле десь, або по телевізору побачили?

В.Р. - Швидше за все, це мій старший брат почав потрохи грати, і я ще маленьким був, і це побачив.

Л.Г. - Хтось був у вас кумиром в дитинстві?

В.Р. - У Радянському Союзі я вболівав за іншу команду, але мені дуже подобалася ще й команда «Динамо» (Київ), і звичайно-ж Олег Блохін. Він дуже мені імпонував. І був ще один такий персонаж відомий, він грав в московському «Спартаку», це Федір Черенков. Не знаю чому, але він мені подобався.

Л.Г. - А Ви коли-небудь займалися в секції або в школі футбольній?

В.Р. - Так як я народився в селі, у нас, на жаль, на той момент не було фізрука, який би любив футбол. Був фізрук, який був боксером, волейболістів. І секції або гуртка футбольного як такого не було. Ми як самоучки - просто виходили на перервах, після школи грати, тільки так. Тому в дитинстві я не займався футболом, а моїм першим тренером вже тут в Києві став Дмитро Шувалов. Ці тренування я вже провів в дорослому віці в футболі.

 

 

Л.Г. - Хто із зарубіжних зірок виділявся, і яка запам'яталася найсильніша команда?

В.Р. - Ну по зірках - це, звичайно ж, однозначно був яскравий Дієго Армандо Марадона, який залишав незабутні враження в житті кожного хлопця, який захоплювався і дивився футбол. Цікава особистість. На футбольному полі, принаймні, мені дуже подобався він, а все інше - це його особиста історія.

Клуб? Важке питання. Я все-таки патріотично віддав би пальму першості «Динамо» (Київ), коли був перший раз Валерій Лобановський тренером, коли вони виграли Кубок Кубків. Ну і коли я вже був більш активним у футболі, виділю «Динамо» з тим же Лобановським, коли грали Шевченко і Ребров. Мені вони дуже подобалися.

Л.Г. - У 2008 році утворилася команда «GRIFFIN». Як ви прийшли до цього? Чи були у Вас думки про клуб раніше?

В.Р. - Це спонтанно якось сталося. Я грав з хлопцями в турнірі Бізнес Ліги за команду «КМДА», і ми в перший же сезон стали чемпіонами. І потім ця команда припинила існування, але залишився цікавий такий кістяк. І мені на той час вже подобався футзал, затягнуло мене, і хлопці сподобалися. І я бачив цей дух, мені хотілося зберегти цей колектив. І я вирішив, що спробую фінансувати і подивлюся, як це піде. І мене затягнуло - мені сподобалося те, що ми відразу ж почали вигравати турніри. І це сильно заводить, і це залишає там. Інакше б, просто пропав би інтерес.

 

 

Л.Г. - Ваш партнер по бізнесу - Віталій Опанасюк. І він теж любить футбол. Де ви з ним познайомилися?

В.Р. - Мій друг Віталій Віталійович золота людина в цьому сенсі. Він дав мені можливість займатися цим хобі, яке мені дуже подобається. Він мене завжди підтримував в цій справі. Хоча, він в футбол два рази в житті грав, його, напевно, в школі змусили! (сміється - прим.) Ми познайомилися з ним у військовому училищі, там здружилися. І ми до сьогодні з ним разом. І хобі моє трохи інше, ніж у нього. Але, в підсумку він втягнувся, він молодець.

Л.Г. - Чи правда, що його називають талісманом «Гріффіна» і чому?

В.Р. - Так, футболісти нашої старої школи «Гріффіна», скажімо так, і нинішньої команди говорять, що вони відчувають, що він як талісман. Він завжди є на матчах. Він був на іграх навіть в ті моменти, коли мене не було. І він пройшов з нами через усі наші перемоги і наші поразки, переживав. Ну, і таким чином хлопці бачили його завжди. І всі бачили, що він як талісман фартовий. А коли його немає, всі питають - а де ж наш Віталій Віталійович? Де наш талісман? Чому його немає?

 

 

Л.Г. - А як з'явилася назва «Гріффін»?

В.Р. - Ну колись на зорі нашої молодості ми з Віталіком звільнилися зі збройних сил, і пішли на шлях бізнесу. І це було одним з перших назв нашої компанії. Було це в далекому 1995 році. Зараз я на 100% не скажу точно, але я знаю, що ініціатором цієї назви був Віталік. І ми заснували цю компанію, і розвивали бізнес під цим брендом. А далі все логічно було. Якщо ми витрачали гроші на футбол, то й назва пішла по спонсору - «GRIFFIN».

Л.Г. - Як виник у вас союз із польською компанією?

В.Р. - Це цікавий досвід у нас вийшов. Ми коли вже почали, хотіли, щоб була оцінка нашого бізнесу. Хтось повинен її зробити. Хто саме - ми тоді ще не розуміли, тому що нас ніхто не вчив у бізнес-школах. І в результаті ми почали задуматися вийти на біржу, щоб суспільство дало оцінку нам, або спробувати продавати свій бренд. Але ми не робили активних дій. В Україну на момент 2002-2003 років почали заходити інвестори різні, які цікавилися таким бізнесом, як у нас - аутсорсингом. А ми на той момент були одними з лідерів на ринку. І з нами зустрічалися представники кількох іноземних компаній, які шукали на ринку, кого можна придбати. І в підсумку, польський «IMPEL» зробив нам найцікавішу пропозицію. Хоч вони і не були найбільшими інвесторами, але ментальність поляків підходить нам більше, і в результаті після всіх спілкувань з ними, ми прийняли рішення, що продовжимо з ними бізнес.

Л.Г. - Вони і досі ваші партнери?

В.Р. – Так, звичайно. Ми вже 12 років залишаємося партнерами, і це дуже хороший вийшов експеримент. І на подив він дуже довго йде, так як на пострадянському просторі в такому бізнесі, де ми працюємо, немає жодної успішної угоди такого роду. Вона була першою, і до сих пір залишається єдиною. У нас це вийшло, і я радий, що у нас є такі партнери.

Л.Г. - А хто був ініціатором, щоб ваші співробітники по вихідним вболівали за вас на матчах команди? Я знаю, розсилки ваші дівчата роблять...

В.Р. - Я так відразу і не пригадаю. Я так скромно до цього ставлюся, хоча насправді потрібно завжди залучати співробітників, затягувати їх туди. Швидше за все, одним з перших був Віталій Віталійович, потім дівчатка наші підключилися. Напевно не скажу, щоб не образити нікого, але Віталій продовжує досі ці розсилки робити, запрошує людей. Намагається їх заманити туди на футбол.

 

 

Л.Г. - Повернемося до Вашої команди. З пляжним футболом Ви познайомилися в Одесі. Яке знайомство було раніше - з пляжкою або з футзалом?

В.Р. - Раніше було знайомство з пляжним футболом. Але грати я в нього почав пізніше, ніж у футзал, я маю на увазі на змагальному рівні. Спочатку трохи спробував, мені сподобалося. А взагалі, перша поява «Гріффіна» була не у футзалі, а саме в пляжному футболі. Перший наш старт був в 2008 році. Ми тоді виграли перший кубок - стали чемпіонами Другої ліги Чемпіонату Києва.

Л.Г. - Хто були перші гравці того «Гріффіна»?

В.Р. - Ну деякі з них ще досі грають! (сміється- прим.) Це хлопці з «Гріффіна-2». Ми в цьому році, на жаль, на Бізнес Лігу не заявилися, але я думаю на Чемпіонат Києва з пляжного ми заявимося. І цей кістяк, з яким ми разом цей шлях пройшли, він є. І мені завжди з ними приємно зустрічатися, спілкуватися. У нас є традиція вже 12 років - ми до сих пір щотижня ходимо в баню, до нас підключаються хлопці з першої команди.

Л.Г. - Хто був першим тренером тієї команди?

В.Р. - У нас не було тренера, як такого. У нас команда, яка грала десь роки чотири без тренера взагалі.

Л.Г. – Поки не з'явився Євген Варениця?

В.Р. - На пляжному футболі - так, перший тренер - Євген Варениця. А ось в футзалі ми грали без тренера, поки у нас не з'явився Діма Шувалов. Він був граючим тренером у нас один рік. Потім в пляжний до нас Євген Валентинович прийшов, але мені вдалося його переконати, щоб він і на футзал восени і взимку переключався з нами.

 

 

Л.Г. - Варениця - знакова фігура для «Гріффіна». Де ви його побачили, і чому зрозуміли, що це саме ваш тренер?

В.Р. - Бачив я його ще як гравця, коли він за «Майндшер» грав; і за збірну України і з пляжного футболу, і з футзалу. Звичайно, він гравець топ-рівня. А як тренера мені його порекомендував Віктор Пантелейчук. Женя тільки перший рік як закінчив грати на високому рівні, і почав тренувати «Майндшер». І Вітя мені порадив подивитися на цього цікавого персонажа в футбольному світі Києва. (сміється - прим.) Я був звичайно не проти. Вітя з ним перший переговорив, а потім я підключився. Ну і ми вже дев'ятий рік разом.

Л.Г. - У наступному році ювілей у нього - 10 років з «Гріффіном»!

В.Р. – Так, доречі! Треба буде відзначити! (сміється - прим.) Я радий нашій співпраці, і сподіваюся і далі будемо продовжувати.

 

 

Л.Г. - Які головні його якості? Людські та тренерські.

В.Р. - Я б їх об'єднав, напевно. У нього багато класних якостей є, і він скромний хлопець просто до божевілля. Хоча, на його місці не можна бути таким скромним, враховуючи, що він тренував збірну України, і гравцем був. І він досяг дуже багато в футзалі, і особливо в пляжному футболі. Привів збірну України до чемпіонства в Європі, увійшов в історію. Я вважаю, що його скромність - це позитивна якість, хоча дуже часто вона йому заважає.

Є дві основні його якості, які у нас з ним збіглися, і мені це дуже подобається. Через це, я б хотів довго з ним продовжувати співпрацювати. Перше - його амбітність. Вона завжди є у нього. І я впевнений, і надалі буде. І його жага бути переможцем. Я теж дуже люблю вигравати. І я б додав, що він ще «тренер-досягатель». Якщо ти хочеш досягти перемоги в якомусь турнірі - тобі потрібен Євген Варениця. Є тренери, які добре працюють з молоддю. Є тренери, які працюють з різними гравцями і люблять сам процес. А Євген Валентинович знає, що йому потрібно робити - він зробить все, щоб його команда зробила результат. І це як на рівні клубному, так і на рівні збірної. І мені це дуже подобається.

Л.Г. - Віктор Пантелейчук - багаторічний капітан «Гріффіна». Як ви його інтегрували в свою команду?

В.Р. - Вітя - дуже значуща для нас постать. Він пройшов з нами великий шлях, і думаю, і далі продовжить. Він до цих пір працює в нашій компанії. А спочатку був футзал, після якого я його залучив в якості співробітника. У нинішньому сезоні він взяв паузу у Вищій лізі чемпіонату Києва з футзалу, а далі час покаже, як ми будемо співпрацювати.

Л.Г. - Правда, коли кажуть: «Перемоги у футболі - проектуються на перемоги в бізнесі»?

В.Р. - Я впевнений в цьому! Не може бути керівника, який виграє трофеї у футболі, і у нього все погано в бізнесі. Це взаємопов'язано. Якщо ти переможець на поле, то і по життю хочеш бути переможцем. Це мотивує.

 

 

Л.Г. - А чому Вас не було в Івано-Франківську, коли «Гріффін» в 2016-му році вперше в своїй історії став чемпіоном України з пляжного футболу?

В.Р. - На фарт! (сміється - прим.) До сих пір хлопці жартують: «Миколайович, може ви поїдете кудись відпочинете, коли буде Чемпіонат України»?

Це був дійсно перший і єдиний раз, коли я не потрапив на Чемпіонат України з пляжного. І хлопці не підвели і виграли чемпіонство. Ось тепер сиджу і думаю - на фарт я все-таки не поїхав? У мене просто заздалегідь була запланована відпустка з сім'єю, і так співпало, що я не міг її скасувати. І так вийшло, що цей експеримент був дуже хорошим. Зараз думаю - може мені ще раз потрібно так зробити? (сміється - прим.)

Л.Г. - Хто першим повідомив Вам, що «Гріффін» став чемпіоном?

В.Р. - А я дивився пряму трансляцію...

Л.Г. - Чи не я тоді коментував той матч?

В.Р. - Можливо, я зараз не згадаю (сміється - прим.). Але це було шедеврально. Всі навколо сусіди, з якими ми знімали будинок, чули, що щось відбувається. І радості не було меж.

 

 

Л.Г. - Ви грали багато за «Гріффін-2», і іноді за основний «Гріффін». Зараз на якому етапі у вас дружба з футболом?

В.Р. - Ну звичайно, я розумію, що вічно я там не буду колупатися. Але на тому рівні, на якому дозволяє мені мій фізичний стан, я все-таки продовжую грати. Мені це подобається. Граю з хлопцями по буднях. А у вихідні у нас є така команда «Президенти», я там підключаюся, як можу. Я думаю, я ще продовжу - «Гріффін-2» в цьому році на пляж постараюся вивести. І постараюся ще поколупатися там, мені подобається пляжний футбол. А коли ще виходить забити гол бісіклетой, і всі підтримують мене, це дуже приємно, і додає позитивні емоції.

Л.Г. - Виходить, «Гріффін-2» не розпався?

В.Р. - Мені все це питання ставлять - починаючи від гравців самого «Гріффіна-2», і закінчуючи співробітниками. Але бувають в житті ситуації, коли доводиться приймати якісь такі рішення. І я таке рішення прийняв. Але, всередині я розумію, що воно тимчасове, і що я з ним не погодився до кінця. Я хотів відчути в цей період - осінь/зима, як це. І поки я не звик до цього, і хочу як мінімум ще в пляж завести команду, а далі подивлюся - яка у мене буде внутрішня мотивація. Продовжувати або не продовжувати це. А може поміняти формат самого «Гріффіна-2». Загалом, думаю над цим.

Л.Г. - Ваш син Єлисей теж займається футболом. На якому етапі його кар'єра?

В.Р. - Так, Єлисей до сих пір займається футболом, в Академії «Арсеналу». Це останній рік - він закінчує школу, і закінчує навчання там. У нього це на рівні напівпрофесійному, що переростає швидше за все в хобі.

Л.Г. - А Ви його розглядали як професіонала?

В.Р. – Так, звичайно. У нього було велике бажання займатися футболом, і у мене було велике бажання, щоб він грав. І я розглядав, щоб він займався цим професійно. Ми з ним навіть їздили в тренувальний табір в Барселону, там три тижні він жив в клубі, займався, проходив підготовку. Але, в підсумку ми спілкувалися з ним не так давно і подумали, що все-таки він буде перебудовуватися на рівень непрофесіоналів.

 

 

Л.Г. - Повернемося до Вашої команді. Який трофей найцінніший для Вас?

В.Р. - Хм. Гарне питання! Звичайно, в кожному з них є цінність. Не важливо, що там написано на них - важливо, що це не купили їх в магазині, а вони завойовували потом і кров'ю. І у кожного трофея своя історія дуже хороша, вона індивідуальна. Ну ось перший кубок завжди буде таким, що запам'ятовується, тому що він перший. Це коли ми виграли, заявившись в свій перший турнір в 2008-му році.

Звичайно, значимий трофей коли ми стали Чемпіонами України з пляжного футболу-2016. А ось другий, хоча може він навіть і перший, тому що це європейський рівень - коли ми потрапили в Лігу Чемпіонів з пляжного і відразу ж пробилися до фіналу, і стали віце-чемпіонами Європи. Це дуже значимо для нас, то були незабутні враження. Я пишаюся тим, що наша команда зробила, і в нашій колекції є і європейський трофей. Ми були першим українським клубом, якому таке вдалося.

Л.Г. - Кого можна назвати легендами «Гріффіна»?

В.Р. - Ну є у нас хлопці з другого «Гріффіна», їх можна назвати легендами, вони були першовідкривачами. Це і Скиба В'ячеслав, і Малиш Олександр, і Скриннік В'ячеслав, це ті люди, які давно з нами. І Осипенко Дмитро, і Храмцов Юрій, і звичайно-ж Віктор Пантелейчук. Він - легенда ще та!

Л.Г. - А з більш пізніх складів?

В.Р. - Арановський Віталій, Смоловик Євген. Думаю, Юра Балашев дуже близько до цього, він давно з нами і заслуговує на цю увагу. Брати Іллічови - великі фігури для нас. Олександр Магда також з нами давненько. А так, власне, всі молодці.

Л.Г. - А звідки у вас номер 17?

В.Р. - На якомусь із турнірів, це було ще до «Гріффіна», мені попався номер 17. Ми дуже добре пройшли цей турнір, і мені сподобався цей номер. І я подумав - а чому б і ні? Раніше у мене був 10 номер, тому що 10-го числа у мене День народження. Десятка всім подобається, але я собі придумав, що тепер у мене буде сімнадцятий номер на фарт, так він і залишився.

 

 

Л.Г. - З ким із президентів аматорського футболу найчастіше підтримуєте зв'язок?

В.Р. - У мене з багатьма є зв'язок, з багатьма я спілкуюся. Але більш активно з хлопцями з команди «Президенти». Валерій Чернєв, це президент клубу «Альтернатива»; Андрій Романенко з «Domino`s Pizza»; Роман Квашенко, була така команда «Технологія Трейд». Та й з іншими спілкуюся непогано.

Л.Г. - У нинішньому сезоні «Гріффін» заявився в Вищу лігу чемпіонату Києва з футзалу. Як прийшло це рішення?

В.Р. - Раніше чемпіонат Києва з футзалу мені особисто був не дуже цікавий з однієї простої причини - я вважаю, що він був слабшим, аніж Бізнес Ліга...

Л.Г. - Але ж там різні формати - 5+1 та 4+1...

В.Р. - Так, я згоден. Але, я бував і там, і там, і міський чемпіонат якось мені не зайшов. У Бізнес Лізі зовсім інше напруження було, була неймовірна конкуренція. Але настав такий етап, коли ця ліга почала втрачати свій рівень, і я почав дивитися на чемпіонат Києва. Я сказав Євгенію Варениці: «Давай пробувати. Адже ми ж ще не вигравали чемпіонат Києва з футзалу. Давай ще і в цей аматорський світ підемо, і там ще залишимо свої сліди». Так ми і прийняли це рішення.

В цьому році у них рівень просто божевільний. Я такого не бачив ніколи в міському футзалі. Значить, вчасно ми зробили туди крок.

 

 

Л.Г. - А чому ви не заявляєтеся на Кубок України з футзалу, як багато інших столичних команд?

В.Р. - Ми думали туди заявитися, але нас покинули кілька ключових гравців. І ми не встигали підібрати склад рівня Кубка України. Тому ми поки взяли паузу. Подивимося, як ми закінчимо чемпіонат, які люди у нас будуть. І можливо, в наступному розіграші ми спробуємо туди піти.

Л.Г. - Плани на цей рік і яким Ви бачите «Гріффін» в найближчі роки три?

В.Р. - Плани на цей рік у нас неймовірні - ми хочемо виграти чемпіонат Києва з футзалу, ми хочемо повернути собі всі регалії в пляжному футболі, тому що скучили вже. З 2016-го року чемпіонат України не вигравали, може я знову поїду у відпустку. (сміється - прим.)

Хочемо поповнити свою колекцію трофеїв, пройтися по турнірах, де ми давно не перемагали.

Ну а в плані найближчої перспективи, завжди такі питання складні. Бувають такі моменти, коли йде емоційний сплеск. У нас все-таки аматорський клуб, і це більше соціальний проект. Ця штука затратна. Назад отримуєш емоційну складову, шукаєш мотивацію. І ось коли я не знаходжу в собі цю мотивацію, виявляється, що плани не такі вже й грандіозні. Коли я заводжуся перемогами і цим настроєм, тоді плани більш амбітні. У нас тринадцятий рік клубу піде, і я цей промінчик то розпалюю в собі, то тушу, в плані піти більш професійно в футбол, футзал, пляжний футбол, може в сторону дитячо-юнацького футболу рушити. Але, сподіваюся, що хлопці зроблять так, щоб моя внутрішня мотивація не загасла. І що я все-таки буду підживлюватися їх перемогами і перейду в більш активний наступ в плані професійного розвитку клубу. «Гріффін» я в жодному разі не залишу. Він був, є, і сподіваюся, буде ще дуже довго!

 

 

Відео-запис інтерв’ю:

 

Наші партнери

Рейтинг збірних FIFA

1 Португалія 3440
2 Росія 3204
3 Бразилія 3158
4 Італія 2203
5 Іран 17855
... ...... ...
14 Україна 1107

Календар 2017

Euro Winners Cup (Португалія)
26.05 - 04.06.2017

Євроліга (відбірні етапи)
07.07 - 09.07.2017 (Санхенхо, Іспанія)
25.08 - 27.08.2017 (Варнемюнде, Німеччина)

Євроліга (Суперфінал)
31.08 - 03.09.2017 (Італія)

НАШІ КОНТАКТИ

Київ, пров.Лабораторний, 7-А.
"Будинок Футболу", каб.204