Олександр Зубенко: «Роботи у тих, хто живе пляжним футболом, просто непочатий край»

Швидко пролетіла зима і скоро весна повністю вступить у свої права. А це значить, що в квітні-травні почнеться підготовка до нового сезону пляжного футболу!
У зв'язку з цим ми починаємо вести діалог з персонами українського пляжного футболу, де будемо аналізувати минулий сезон і будувати плани на майбутній.

Одним з таких персоналій є Олександр Зубенко. Він і сам досі грає, і навіть виграв Першу лігу  Чемпіонату Києва разом з командою "Метробуд" в минулому сезоні, а крім того, Олександр є тренером команди «VIT», яка стала одним з відкриттів минулого сезону!

- Пане Олександре, для початку згадаємо минулий сезон і проаналізуємо виступ команди «VIT».

- В першу чергу хотів би подякувати президенту клубу Ярославу Побивайло і всім хлопцям, хто грав в нашій команді в тому сезоні. Президент виконав усі умови перед гравцями, а також реалізував всі мої побажання в організаційному, тренувальному та ігровому процесах. Хлопці також молодці. Працювали багато, важко, з бажанням. Всі були об'єднані однією метою - виграти Чемпіонат України. Окремо я б хотів відзначити наших воротарів Віталія Дєнюжкіна і Ігоря Румянцева. Їм було дуже складно, так як вони з самого початку сезону знали, що основний воротар в Чемпіонаті Києва у нас Неруш, а в Чемпіонаті України Макаревич. Психологічно це дуже складно. Знали, що поступаються десь в досвіді і десь в майстерності. Але вони тренувалися з повною самовіддачею - вчилися, розвивалися, працювали тільки на благо команди. І в ті моменти, коли треба, виходили і допомагали.

Також хотів би вибачитися перед людьми з оргкомітету, суддівського корпусу. Іноді висловлювався надто різко і емоційно. Зараз, коли емоції охололи, розумію, що іноді поводився некоректно. При цьому організатори турнірів практично завжди прислухалися до побажань, і намагалися задовольнити всіх. Хоча часто це було практично нереально.

- «VIT» в минулому сезоні дебютував у ЧУ з пляжного футболу. Як народилася ідея заявитися у всеукраїнський турнір?

- Ми в пляжному футболі вже п'ять років. Грали в різних лігах. У Чемпіонаті України також грали. Тільки під назвою «Наша Ряба». Наш президент - максималіст. У нього є бажання грати на найвищому рівні. Участь тільки в чемпіонаті Києва для нього це замало. У тому сезоні питання стояло не: «куди заявлятися?», а: «чи заявлятися на максимально високий рівень в Україні чи ні?». І після того як ми прикинули можливості клубу - вирішили заявлятися, паралельно почавши процес переговорів з гравцями.

- На відміну від Чемпіонату Києва, «VIT» виступив в Чемпіонаті України набагато сильніше, дійшовши до матчу за бронзу. Як можна оцінити виступ команди поетапно - етап в Івано-Франківську / етап в Києві / Суперфінал ЧУ? Яка причина такого різного виступу команди в Києві і в Україні?

- Відразу хочу сказати, що травнева підготовка до сезону проходила з труднощами. На початку травня ми прийняли рішення що будемо грати в Чемпіонаті України. Почали розмовляти з гравцями. Але не всі могли відразу приєднається до команди з різних причин. Пам'ятаю одне з тренувань 14 травня, у неділю. На ній було 4 людини. Я, Ярослав Побивайло, Віталік Дєнюжкін і Тимофій Листопад. Через тиждень з більшою частиною гравців вже були домовленості, але знову ж таки, з різних причин на тренуваннях було 5-6 чоловік. І тільки десь в самому кінці травня ми змогли зібратися всі, всього за тиждень до старту чемпіонату Києва. Якраз до цього часу приїхали м'ячі для тренувань. Саша Галицький взагалі приєднався вже по ходу сезону, в день першого матчу чемпіонату України. Зазначу, що для команд, які не один рік грають практично одним складом і мають досвідчених пляжників, ця проблема була б не така гостра. У них є величезний досвід, роками налагоджені зв'язки. Їм вистачить 2-3 рази зібратися разом, зіграти одну гру і вони практично готові до сезону. Для нас же ця ситуація була критична. Але інших варіантів у нас не було.

Основний турнір для нас був Чемпіонат України. Чемпіонат Києва ми розглядали виключно як підготовчий етап до головного турніру. Не завжди грали оптимальним складом. Експериментували, пробували різні поєднання четвірок. Іноді виходили під навантаженням. Ми звичайно в кожній грі прагнули набрати три очки, але не завжди виходило. До речі двічі обіграли майбутнього чемпіона Києва «Артур Мьюзік». Плюс почали, можна сказати, з місця в кар'єр. Після всього тижня повноцінних тренувань відразу зіграли спарений тур Чемпіонату Києва з «Євроформатом» і «ХІТом». Деякі хлопці буквально знайомилися на поле. Також фізично були на той момент не готові. Вже через чотири дні ми стартували в Чемпіонаті України. Календар у нас був - гірше не придумаєш. Відразу чотири поспіль гри з усіма київськими командами - «Артур Мьюзік» і «Гріффін» (які вже встигли зіграти в суперкубку України і Євро Вінерс кап), «Євроформат» (який на початку сезону демонстрували відмінну форму і також дійшов до фіналу Суперкубка України) і «Альтернативою», яка була приблизно в таких же кондиціях як і ми. На першому етапі вдалося виграти одну гру у «Альтернативи» (3-0), що в принципі було непогано, для нашого стану. Я, як тренер, був задоволений таким складним початком сезону. Відразу, на початку літа ми побачили наші можливості в екстремальних умовах і наші проблеми. Все-таки чотири поспіль ігрових дня дали велику поживу для роздумів.

- Які позитивні моменти вам запам'яталися і на які недоробки хотілося б звернути увагу?

- Позитивних моментів багато. Організація турніру пройшла на рівні. Обидва турніри (і Україна і Київ) пройшли як годинник. Деякі недоробки усувалися вже по ходу турніру. На початку сезону велика проблема була - час для тренувань. Дякую організаторам -вони нас почули. Так вийшло, що вільний час був вкрай неліквідним. І багато команд після минулого попереднього сезону не хотіли нічого змінювати. Моя думка: команда-учасник Вищої ліги Чемпіонату Києва та України, повинна мати перевагу перед командами нижчих ліг. Можливо підняти оплату для тих команд «Вишки», хто хоче більш зручний час. У команд Вищої ліги тренувальний процес повинен бути організований на більш високому рівні. Там грають потенційні збірники. Там відточується майстерність кращих гравців Києва. У цьому сезоні ситуація буде не легшою. Якщо будуть з'являтися нові команди - їм просто ніде тренуватися. Необхідно третє поле в Гідропарку. Або порахувати економіку і встановити ліхтарі. Час після 21-00 не найзручніший, але можливо когось зацікавить. Проте, це треба починати робити вже зараз, а не в травні, коли сезон буде на носі.

- Чи була вдала ідея повернутися до системи з етапами і Суперфіналом?

- Сама ідея - крута. І організатори докладають всіх зусиль для збільшення інтересу до чемпіонату України.
Але все-таки реалізувати ідею так, як було задумано - не зовсім вийшло. З різних причин. Це і те, що знявся «Тайфун», коли не встигли знайти ким його замінити. Це і те, що було представлено всього три регіони. Це і те, що два рази переносилася фінальна частина через неготовність інфраструктури. Всі ці фактори призвели до того, що протягом двох етапів практично був відсутній спортивний інтерес. Просто немає сенсу командам грати один з одним заради того, що потім всім разом зіграти у фінальній частині з нуля. Моя думка, що можна було хоча б бонусні очки якісь ввести. Наприклад, перші 2 місця починають фінальну частину з двома очками, 3-4 місця з одним очком, 5-6 місця з 0 очок. Немає сенсу грати два місяці, заздалегідь знаючи, що пробилися до фінальної частини, а потім починати з нуля. З іншого боку, для «VIT» дана система розіграшу була ідеальна. Так як ми були абсолютно не готові на початок сезону. Але у нас був час наблизиться до решти і потрапити в шістку команд-фіналістів. Була впевненість, що ми вийдемо у фінальну частину. А тому, ми не форсували підготовку. Особливо враховуючи, що і в Києві граємо один з одним в два кола. В результаті у багатьох матчах не було спортивного напруження і емоцій.
Характеризуючи всіх учасників, скажу наступне:
«Вибір». Дуже сильно хотів виграти цей чемпіонат, напевно, більше всіх. Вони зробили для цього дуже багато, і заслужено виграли. Фактично «Вибір» - це єдина команда, яка виконала поставлене завдання на Чемпіонаті України. Причому ключовим для них був півфінал з «Євроформатом». Перемогу здобули на характері і на жилах. Я і так вважав «Вибір» фаворитом, а в день фіналу, коли я побачив, що на фінал приїхав Ігор Бріштель, для мене все стало зрозуміло.
«Гріффін». Нестабільно провели сезон, деякі ігри грали зовсім коротким складом. Але тим не менш, як і раніше дуже сильна і потужна команда, гравці якої вже дуже багато років в пляжному футболі, і розуміють один одного з півслова. Не буду оригінальним, якщо скажу, що значно підсилив команду Максим Войток. Без нього «Гріффін» був би зовсім іншим.
«Євроформат». Почали сезон дуже потужно. Зіграні роками хлопці, які додають щороку, як індивідуально, так і в командній грі. Гарний, технічний, комбінаційний футбол. Вважаю, що в тому році вони заслуговували як мінімум грати в фіналі. Не знаю, чого їм не вистачило. Можливо фізичних кондицій, так як вони вже в травні були на ходу. Можливо легіонери не встигли вписатися в гру. Зі сторони важко оцінювати.
«Артур Мьюзік». За складом це також був один з претендентів на перше місце. Але все-таки влити в команду відразу трьох гравців найвищого класу за такий короткий проміжок часу важко. Думаю, це основна причина провального Чемпіонату України.
«Альтернатива». Міцна команда, яка додає щороку. З приходом Миколи Костенка основні сильні якості такі як характер, ігрова дисципліна, фізичні дані, зіграність залишилися, плюс покращили свою гру в деяких інших ігрових компонентах.
«VIT». Ми незадоволені результатом. Завдання мінімум все-таки була потрапляння в медалі. Але винні самі. У півфінальній грі при рівній грі в першому і другому таймах ми не забили штрафний з 10-ти метрів по центру воріт, потрапили в штангу, не забили вихід три в одного воротаря. А «Гріффін» свої моменти забив. Далі вже в третьому таймі ми почали відверто розкриватися і отримали ще 2 голи. Можна сказати, що «Гріффін» закінчив гру на класі. Але все справедливо. Це футбол. Треба вміти реалізовувати свої шанси в ключові моменти гри і турніру. Однозначно, нам ще є над чим працювати і є куди рости.

- Не дивлячись на те, що вам подобається система розіграшу Чемпіонату Києва, знаю, що ви любите внести і здорову критику. Особливо, про суддівство ...

- Як я вже говорив, чемпіонат Києва пройшов гідно, правда, як і зазвичай, для деяких команд Вищої ліги він був швидше підготовчим етапом до Чемпіонату України.
Якщо заглянути в ліги нижче, то можу сказати, що рівень у багатьох команд невисокий. Різниця між командами Вищої та Першої ліг величезна. Про що говорити, якщо в кращих командах Першої ліги тон задають ті ж самі гравці, які грали і 10-12 років тому? Приємне враження справила команда «Інтекс». Індивідуально сильні, з потенціалом для зростання гравці. Але, мало нових імен. Мало нових команд. Як і раніше, важко переманити сильних гравців з великого чи міні-футболу на пісок. Фінансово, пляжний футбол не витримує конкуренції. Все тримається на ентузіазмі окремих президентів і гравців.
Окрема тема - суддівство. Не буду оригінальним - хотілося б бачити більш високий рівень суддівства в чемпіонаті Києва. Кілька моментів особливо врізалися в пам'ять. Після перегляду одного з моментів, судді між собою почали сперечатися, вірне рішення прийняв арбітр чи ні. І так було не в одному моменті. Виявляється, у нас судді одні і ті ж епізоди трактують по-різному. А це найбільша проблема. Всі просять: просто трактуйте однакові епізоди - однаково. Також вважаю не зовсім коректним говорити, що у нас судді отримують одну суму, а, наприклад, в Росії іншу. У мене відразу напрошується питання. А чому Віталік Сидоренко приводить «Артур Мьюзік» до фіналу Євро Віннерс Кап з бюджетом раз в 10 нижче, ніж у багатьох команд? Чому хлопці зі збірної України виграють Євролігу з бюджетом і державною підтримкою значно нижче, ніж у топ-збірних? Якщо суддя вирішив судити і виходити на поле, треба робити все для свого розвитку і викладатися на 100%. І не треба свої помилки виправдовувати рівнем оплати. Хоча з іншого боку я згоден, що за матчі у Вищій лізі повинні платити більше. І суддя повинен прагнути обслуговувати саме Вищу лігу. На даний момент рівень суддівства в Україні відстає від рівня клубів і рівня збірної. Це не камінь у город. Це здорова критика. Є і позитивні моменти. Під кінець сезону мені здається помилок стало менше. Ті ж зустрічі з обговоренням спірних моментів. Тільки їх бажано починати проводити перед сезоном і на регулярній основі. Привести правила до єдиного знаменника (згідно з правилами, за якими судять збірні) і вкласти їх в голову суддям. Наразі у пляжку приходять молоді хлопці. На льоту все схоплять.

- Скоро новий сезон, що ви чекаєте від нього? На що хотіли б звернути увагу?

- Про себе взагалі нічого не можу сказати. Літній футбольний сезон забирає дуже багато часу і емоцій. Яких не вистачає потім для сім'ї, для досягнення цілей у позафутбольному житті. У той же час, пляжний футбол в Україні не приносить того рівня доходів, який би мене влаштовував. Також слабо бачу перспективу побудувати кар'єру тренера з пляжного футболу в Україні. Футбол повинен бути в радість, а не в тягар. А та планка, яку підняв перед собою «VIT» не дозволяє працювати абияк. Треба жити цим 24 години на добу. Треба дивитися матчі своєї команди, ігри суперників, дивитися ігри збірних, зустрічі провідних Чемпіонатів, Єврокубків - треба бути в тренді. Більше тренуватися і проводити часу з командою. Іншими словами, для того щоб боротися за чемпіонство в Києві і Україні, для того щоб обігравати лідерів пляжного футболу, треба переходити на професійні рейки, а не тренувати команду у вільний від роботи час. Тому на даний момент я ще не прийняв рішення. Але скажу чесно, зараз я не знаходжу в собі необхідну мотивацію. Але те, що команда «VIT» буде жити, я не сумніваюся. Можливо буду приносити користь цьому клубу в іншій якості.

- «VIT» завжди привертав молодих гравців, чи продовжиться ця традиція в цьому сезоні? І чи є у нас молодь як така?

- Так, нам завжди було цікаво працювати з молодими гравцями. Але на якомусь етапі стало зрозуміло, що для подальшого розвитку команди необхідно посилюватися досвідченими гравцями, поруч з якими та ж молодь буде розвиватися швидше. У сезоні 2017 ми повністю відмовилися від пріоритетів в бік молоді, і всі гравці були поставлені в рівні умови. Грає той - хто сильніше. В команду запрошується той - хто здатний дати результат. При цьому ми хотіли зберегти в команді наших молодих гравців, з якими ми давно працюємо. І сезон ми починали з більшістю з них.
АПФУ зі свого боку ввела норму про присутність 2-х гравців до 21 року в заявці. Скажу чесно, ми одні з перших, хто рекомендував ввести це правило. Я і зараз переконаний, що ця норма потрібна. Тільки реалізувати її потрібно через інші механізми. Є клуби, які формально виконували цю норму, але на практиці вона не виконувалася. Мета не була досягнута. І фактично будь-який клуб міг її обходити без впливу на життєдіяльність команди і без залучення до основного складу молоді.
Моя думка - треба зобов'язати клуби включати одного або двох молодих гравців в заявку на гру (точну кількість можна визначити при спільній зустрічі представників клубів). Зробити в заявці на гру в кожному протоколі два рядки (або один) для молодих гравців. Або клуб включає туди гравців і має на грі 10 польових і 2 воротаря, або він не включає туди нікого, тим самим маючи в розпорядженні не 12 футболістів, а 10 і безпосередньо обмежуючи можливості варіювати гру або банально дати відпочити лідерам. Ефект буде відразу. Буде вигідно готувати молодих гравців, і вони будуть отримувати ігровий час.
Окрема тема - ліміт за віком гравців. За два роки моя думка помінялася. Напевно, 21 рік - це не той вік, коли гравці переходять в пляжний футбол. Треба розуміти, що основним конкурентом і основним постачальником гравців для пляжного футболу є великий футбол і футзал. Вони ще сподіваються потрапити в професійні команди, і всі сили і час віддають саме для великого футболу, і перехід в пляжний футбол сприймається ними як не досягнення поставлених цілей, як крок назад, перехід на більш низький рівень. Ближче до 23-24 років хтось вже кинув великий футбол, закінчив інститут, знайшов роботу. І якраз саме час спробувати себе в пляжному футболі. Так, можливо прогрес вже не буде таким стрімким як в 21 рік, але принаймні буде більший наплив гравців. І в першу чергу наплив в головні клуби країни. Адже в разі введення ліміту на 2-х гравців в заявці, кожна команда буде повинна мати як мінімум 3-х молодих гравців в своєму складі, для того щоб в разі травми і дискваліфікації заповнити квоту з двох молодих гравців в заявці на гру. Вони братимуть участь в тренувальному процесі, безпосередньо в іграх.
А зараз виходить так. У 21 рік мало хто хоче ще пробувати себе в пляжці (суджу з досвіду нашої команди, адже ми з року в рік намагаємося шукати молоді таланти), в 22-23 роки, коли начебто у футболіста з'являється бажання спробувати, він вже не цікавий по віку з точки зору молодіжної збірної і з точки зору того, що він вже не потрапляє в розряд молодих гравців і не закриває ліміт для участі в чемпіонаті України. І йде в нижчі ліги, де і рівень тренувального процесу, і рівень суперників набагато нижче. І таким чином сповільнюється прогрес, а то і зовсім пропадає бажання грати в пляжний футбол.
І не треба бояться віку, ніби 23 роки - це вже пізно. У нас практично всі футболісти збірної прийшли в пляжку в цьому віці або пізніше. І змогли багато чого досягти. Головне - потрапити в грамотний і серйозний тренувальний процес і багато грати на високому рівні. Повірте, у нас на будь-яку область грає десяток потенційних Корнійчуков, Зборовських, Борсуків, Войтків, Бріштелей, Бокачей. Треба просто шукати способи і залучати цих людей на пісок.

Якщо дивитися на молодих гравців в Україні взагалі, то звичайно ж радує те, що серйозно взялися за молодь, створили збірну. Радує той ентузіазм, з яким працює Микола Костенко. Також радує, що з'являються клуби, які роблять ставку на виховання молодих гравців. Якщо раніше це робив в основному «Євроформат», то зараз це і «Вибір», і «Альтернатива» і «Ураган» (хоча в івано-франківській команді трохи інші пріоритети - там готують гравців для своєї футзальної команди). Так що є надії, що скоро ми побачимо нових зірок.
Взагалі, звичайно у нас мало центрів підготовки молодих гравців для Бічсоккера. По суті їх всього два - «Євроформат» як клуб, і Микола Костенко як тренер. Подивіться, практично весь нинішній і минулий склад складається з гравців, які вийшли з цих двох центрів підготовки. Войтенко, Заворотний, Пачев, Євдокимов, Назаренко, Корнійчук, Ігор Борсук - вихованці «Євроформату».
Войток, Зборовський, Макєєв, Глуцький, Пашко - вихованці Костенко.
Є звичайно ще такі сильні футболісти як Андрій Борсук, Щериця, Медвідь, Будзько, Пославский, Арановський, Коваленко. В більшості своїй вони теж пройшли школу «Євроформату» і частково «Плесо» (цей клуб раніше теж був одним із центрів підготовки пляжників, але вже давно не виступає на високому рівні).
Зараз, сподіваюся, одним з таких центрів стане Дніпро. Видно, що там перестали жити минулими успіхами, і зайнялися вихованням молоді, яка поруч зі збірниками Білорусі, а також Нерушем, Черевко і Рябко, прогресує дуже високими темпами.
Окрема ситуація з нашими голкіперами. Сидоренко і Гладченко так давно стоять за збірну, що я вже й не пам'ятаю звідки вони з'явилися. Жартую. Пам'ятаю, що Сидоренко дебютував в «Трансбуді», а потім пішов в «Плесо», а Вова Гладченко починав, здається, в «Майншері».
Безсумнівно, у нас один з найсильніших воротарських дуетів в Європі. Тільки ось загальна ситуація з голкіперами в Україні - просто ахова. Якщо подивитися ігри чемпіонату України 2008 року, кого Ви там побачите? Неруш, Сидоренко, Гладченко, Лисенко, Клименко, Балашев, Дєнюжкін, Ясиновський, Тимошенко, Максименко, Бузінний. Всі ті ж люди, які і зараз стоять у воротах кращих команд України і Києва. 10 років минуло! За цей час в Україні з'явилося лише 2 голкіпера високого рівня на мою думку. Пославский і Коваленко. Я не знаю, як вирішувати цю проблему. Але на даний момент молодих і перспективних воротарів хоча б рівня Вищої ліги України просто немає. Їх треба залучати, навчати. Я вже не кажу про збірну. Хоча, якщо чесно, є в Івано-Франківську один дуже цікавий хлопець. Йому 23 роки. Роман Джус. Відмінна воротарська школа, велике бажання, відмінне введення, гра ногами. Звичайно, коли приїхав Неруш, Ромі не вистачило досвіду щоб вибити його зі складу. Але в цілому, перспективнішого воротаря я на даний момент не бачив. Може такий і є, але я не бачив. Велика проблема, що у Франківську не проводиться чемпіонат області і що у Роми немає можливості постійно тренуватися, набиратися досвіду і розвивати навички.

- Ви згадали клуб «Ураган». У минулому сезоні Ви обіймали пост головного тренера «Ураган-ПНУ» в пляжному футболі. Які Ваші враження?

- Враження найкращі. Я зіткнувся з казковими умовами для роботи, яких не буває на аматорському рівні. Всі люди в клубі працюють як єдиний механізм і вирішують всі організаційні питання для того, щоб тренер і футболісти займалися виключно спортивними питаннями. Хочу сказати велике Дякую всім людям, які допомагали мені в моїй роботі із пляжною командою «Ураган». І окреме спасибі Олександру Бубеку і Олегу Ковальському за запрошення, а також Юрію Костишину - (тренер молодіжної команди Ураган) за допомогу в роботі з командою. Адже мені доводилося значну частину часу працювати дистанційно, і в цей час з командою працював саме Юрій Степанович.
Також хотів би подякувати футболістам, які приїхали мені допомогти і передати свій досвід. Це Андрій Неруш, Микита Самсонов, Вова Поночовний і Ігор Левченко. Думаю, для них це теж був корисний досвід.
У спортивному плані працювати було неймовірно цікаво. Місцеві гравці вперше знайомилися з пляжним футболом. Вбирали всю інформацію. Приємно було спостерігати за прогресом команди. І дуже прикро було не вийти з групи в півфінал за різницею голів, набравши 6 очок (стільки ж скільки набрали фіналісти того чемпіонату України «Гріффін» і «Артур Мьюзік»).
У сезоні 2017 ситуація змінилася, і я був прив'язаний до Києва. Не було можливості так часто їздити в Івано-Франківськ. Не знаю, чи збиралися в клубі продовжувати угоду зі мною чи ні, але я в березні прийняв рішення, подзвонив в клуб і сказав, що якщо на мене і розраховують, то я не зможу виконувати функції головного тренера. Думаю, це пішло на користь як мені, так і «Урагану». Головним тренером став Юрій Степанович - що логічно. Він з цими молодими хлопцями працює весь футзальний сезон, і правильно, що він з ними працює і пляжний сезон. Тим більше, що в клубі вирішили грати виключно вихованцями Коледжу фізичного виховання. Без залучення легіонерів і івано-франківських футболістів старшого віку з великого футболу та футзалу.
А взагалі, звичайно я мрію побачити першу команду футзального «Урагану» в чемпіонаті України з пляжного футболу. Упевнений, що вони б боролися за чемпіонство і відточували навички для підвищення футзальної індивідуальної майстерності. Стежу за прогресом молоді «Урагану», а саме Душинського, Негели, Сенюка, Масевича. Це ті, з ким я працював. У цьому році великий стрибок у розвитку зробив молодий кіпер Гнатковський. Дуже радує Андрій Цілик. Пройшов підготовку на піску, і відразу ж закріпився в основній обоймі першої футзальної команди. Бажаю цим хлопцям домогтися багато чого в футзалі у складі «Урагану», але впевнений, що вони принесуть багато користі і пляжній збірній України.

- До речі, про збірну України.

- Незважаючи на провал у фінальній частині Євроліги, можу сказати що гравці, тренери та всі, хто причетний до збірної великі молодці і потрібно дякувати їм за перемогу в 2016 році в Євролізі. За таким успіхом пішов закономірний спад. Але краще іноді вигравати такі великі турніри, а потім якийсь період часу збиратися з силами і емоціями для нової перемоги, ніж бути вічно другими-третіми. Взагалі дивуюся, як наші хлопці протягом багатьох років тримаються на топ-рівні, враховуючи, що економічна ситуація в країні призводить до того, що ми значно поступаємося в фінансуванні, інфраструктурі, масовості.

- Ну і на останок, які ваші думки щодо розвитку пляжного футболу в регіонах?

- Це дуже цікава тема, яка мені близька. Адже крім Києва я встиг пограти і виграти не один чемпіонат в Черкасах, Івано-Франківській та Дніпропетровській областях. В Івано-Франківську взагалі зіткнувся з організаційними питаннями чемпіонату області. Скажу так. У регіонах є великий інтерес до пляжного футболу. Є і зовсім фанатичні люди, які живуть пляжним футболом. Наприклад, Євген Данилевський, який вже не один рік робить все, для існування команди «Наша Ряба» з Каніва. Гравцям подобається грати, президентам - спостерігати. Але ніяк не вдається цей інтерес розвинути. Думаю, треба починати саме з керівників команд. Треба їх запрошувати до Києва на ігри кращих команд, можливо на гру збірної. Можливо, треба зробити виїзд на міжнародний турнір. Нехай побачать атмосферу, зацікавляться, спробують. А якщо президентам буде цікаво, і вони готові будуть вкладати гроші, футболісти знайдуться дуже швидко. Я коли проводив чемпіонат в Івано-Франківську, ми дали оголошення на спортивних сайтах про майбутній чемпіонат, так мені дзвонили люди з Тернопіля, Львова, міст Івано-Франківської області. Але з різних причин не всіх вдалося залучити. Одна з найбільших проблем - матчі перетинаються в часі з чемпіонатами області і районів з великого футболу. Ця проблема актуальна і для Київської області. Для вирішення цієї проблеми треба спробувати скоординувати пляжний календар з керівництвом обласного та міського великого футболу. Але хто в регіонах цим буде займатися?
Наступна проблема - практично повна відсутність тренерів в регіонах. Є дуже багато дійсно талановитих гравців, але вони грають, як правило, в міні-футбол на піску. І величезна різниця в класі між київськими (плюс «Вибір») і регіональними командами. Потім вони приїжджають умовно кажучи до Києва на фінальну частину, програють в одні ворота топ-командам, і у них більше не виникає бажання їхати на фінальну частину. Через це втрачається інтерес до місцевих регіональних змагань. Занадто великий розрив в підготовці команд Києва та решти України. Причому, не в рівні майстерності футболістів, а саме в тактичній грамотності, адаптації до пляжного футболу, досвіді. Після етапу залучення президентів, наступний етап, мені здається, семінари для тренерів з регіонів.
Також вважаю, що необхідно будь-яким способом проводити будь-які турніри в регіонах. Основа всього - це внутрішній чемпіонат в кожному регіоні. Можливо, потрібно зробити регіональний відбір по макрорегіону. Херсон-Миколаїв-Одеса; Запоріжжя-Дніпро; Західна Україна; Кременчук-Черкаси-Полтава; Харків-Суми; Хмельницький-Житомир-Вінниця. Я знаю що АПФУ, зі свого боку, робить максимум зусиль для розвитку бічсоккера в регіонах. Їздять, спілкуються, виламують двері. І розумію, що проблем виникає набагато більше, ніж здається зі сторони. Сподіваюся, скоро справа зрушиться з мертвої точки. У регіонах є багато футзальних команд. Досить міцних фінансово. АФЛУ щорічно проводить по кілька всеукраїнських турнірів з футзалу. І на кожному з них близько 20 учасників з усієї України. Загалом, роботи у тих, хто живе пляжним футболом, просто непочатий край.

Записав: Лев Галушко

Наші партнери

Рейтинг збірних FIFA

1 Португалія 3440
2 Росія 3204
3 Бразилія 3158
4 Італія 2203
5 Іран 17855
... ...... ...
14 Україна 1107

Календар 2017

Euro Winners Cup (Португалія)
26.05 - 04.06.2017

Євроліга (відбірні етапи)
07.07 - 09.07.2017 (Санхенхо, Іспанія)
25.08 - 27.08.2017 (Варнемюнде, Німеччина)

Євроліга (Суперфінал)
31.08 - 03.09.2017 (Італія)

НАШІ КОНТАКТИ

Київ, пров.Лабораторний, 7-А.
"Будинок Футболу", каб.204